Рецензія на фільм Володимира Бортка 

“Тарас Бульба”

Багато критиків несхвально відгукуються про фільм, мовляв, немасштабні війни, нереалістичні сцени, нетогочасні костюми. Але на деталі зйомки нехай звертають увагу професійні режисери, ми, звичайні люди, звертаємо увагу на слід і відбиток, який залишає по собі фільм. Тому зважати на суто робочі дрібниці є зайвим. Щоб там не говорили, Володимир Бортко зумів поєднати в картині і героїчну епопею, і роман, і комедійні сцени, не зважаючи на їх звязок з історією. Крім того, перенісши на екран твір Гоголя і передавши вічні проблеми, зображені в «гоголівському Тарасі» (заборонене кохання, зрада, яка не прощається, дружба до смерті, і така болюча серцю героя проблема батьків і дітей), зумів зобразити їх по-своєму, з родзинкою актуальності.

Події протягом усього фільму розгортаються дуже активно і кульмінаційно, кожну хвилину ти переживаєш разом з акторами, співпереживаєш їм. Ти присутній і тоді, коли поляки ллють на козаків киплячу смолу, і тоді, коли Андрій роздягає Ельжбету, і тоді, як Остап терпить нелюдські катування перед смертю, і навіть тоді, коли вже палаючи, Тарас показує дорогу своїм козакам і підбадьорює їх прийти і «погуляти тут на славу» наступного року. Кожну мить тебе вражає неймовірна безстрашливість запорожців, мужність та сміливість кожного з них. Починаєш замислюватися над своїми вчинками і переоцінювати свої принципи, стосунки, ставлення до чогось/когось.