Два різних агенти

       

Фільми, засновані на відеоіграх, в наші дні - досить поширене явище. Яскравий приклад – це стрічка Ксав’єра Генса «Хітмен». Сюжет фільму розгортається навколо завдання Агента 47 – вбити президента Росії Бєлікова. Тим, кому подобається саме серії відеоігор «Хітмен», фільм може не припасти до смаку. Звичайно, в ньому є старі знайомі вбивства, але те як вони здійснюються не викликають захоплення. Втрачається сама суть цієї професії. Це не розбійник зі зброєю у руках, це холоднокровний вбивця, з тонким розрахунком і пошуком потрібного моменту. У фільмі ж - це звичайний розбійник, який розстрілює натовп із кулемета. Коли гравець перед монітором свого комп’ютера тонко планує чергове вбивство (отруїти жертву чи обіграти це як нещасний випадок тощо), то фільм не демонструє нам схожі сцени.

Ще один момент, який може не задовольнити фанатів відеогри - жалощі, які проявив 47-ий до російської повії. Той Агент, якого і я знав, ніколи б не залишив свідка живцем. А тим паче якусь повію. Тут можна провести паралель з фільмом «Перевізник», а саме, коли Френк порушив одне зі своїх правил і відкрив сумку, яку перевозив. Потім через об’єкт свого замовлення він мав купу проблем. У фільмі «Хітмен» саме через цю жінку 47-ий не мав стільки проблем, як Френк, але у кінець фільму ризикував своїм життям, рятуючи повію від іншого найманого вбивці.

Фільм, як і успішно пройдена місія відеогри, закінчується виконаним завданням. Звичайно стрічка має і позитивні моменти, адже на відміну від гри, 47-ий дізнається місцезнаходження своєї жертви у іншої своєї цілі. Але краще б показали тихі вбивства, а не криваві, з великою кількістю жертв. Таких фільмів багато, а стрічок про тихих убивць – мало.

© Сергій Цигульський